П`ятниця, 29.03.2024, 14:05
Вітаю Вас Гость | RSS

Сайт Дмитрівського НВК Куцурубської сільської ради ОТГ

Міні-чат
Наше опитування
Дайте оцінку нашого сайту
Всего ответов: 51
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів


Дослідницька робота Образ ліричної героїні в інтимній ліриці Ліни Костенко
17.03.2015, 08:01

 

           Шістдесяті роки ХХ століття були розквітом літератури. Хрущовська «відлига» розбудила життєдайні сили. І багато митців, мов яскраві метелики, летіли на вогонь свободи, щоб зігрітися, але він обпалював ті крила й душі.    Та свобода   була примарною й повністю залежала від настрою і примх.

Ліна Костенко – тонкий лірик, авторка прекрасних  віршів, ніжних, чаруючих. Творчість поетеси  не розмежуєш  на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені  в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним. Костенко була і залишається поетом – шістдесятником. Вона ніколи не зраджувала тих ідей, які сповідувала в юності.

Інтимна лірика Ліни Костенко займає чільне місце в річищі літературної  традиції ( Леся Українка, Олександр Олесь, Павло Тичина, Олена Теліга, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський  та ін..) Любовну тему у творчості Ліни Костенко  досліджували В. Брюховецький, М.Ільницький,Г.Маковей.

Відзначимо, що в художньому світі Ліни Костенко оприявнюються  нові грані феномену любові. Коханню відведена роль Абсолюту, надії на духовне  безсмертя.

    Божевілля моє, божемилля,

Богомілля моїм сльозам!

                  Один – єдиний дотик абсолютного –

                           Моя душа відкрилась , як Сезам ( 4,с,303)

Любов є прагненням до вдосконалення , Абсолюту, Вічності. Ліна Костенко виводить такий ідеальний образ кохання, який відкриває можливість залишитися у віках. Любов – це устремління чоловічого й жіночого начала  до здобуття цілісності у Вічності (8, с. 103)

Любов досягає свого вищого вияву в любові – самотворенні, формі людського спілкування, в якому актуалізація особистісного переважає над обۥєктивізацією і опредмеченням. Любов виходить поза межі одної закоханої пари, трансформуючись у любові до Всесвіту. Кохання являє собою енергію любовних переживань і процес пошуку ідеалу. Цьому пошуку сприяє світ природи. Звідси й той глибокий поклик до гармонії, єдності, цілісності, досконалості і згоди з природою

Любов – безмежна  і вічна. Ця думка переконливо підтверджується у вірші « І знову пролог». Вже на початку твору окреслюється опозиція мить - вічність. Саме через любов людина має змогу долучитися до безкінечності: « Маю день, маю мить,маю вічність собі на остачу» (4.с. 314)

Любов космічна і потрібна для світової гармонії. Однак вона вимагає величезної самовіддачі аж до повного самозречення. Це майстерно передано в таких рядках: « Мала щастя своє, проміняла його на біду»(4,с.314)

У багатьох віршах Ліни Костенко в основі лежить конфлікт між думкою і почуттями. На це вказує і Е. Соловей: « Там, де стає очевидною недостатність розуму,- там мають долучитися емоція, почуття, інтуїція»( 8.с. 122)

У поезії « І знову пролог» любов містифікується:

                                              Ця любов була схожа на таїнства перших причасть.

Кожен ранок був ніччю.

        Кожна ніч була передоднем.

                                             Кожен день був жагучим чуттям передасть(4,с.314)

 Поетеса посідає особливе місце в сучасній українській літературі завдяки сильному характеру, відмови від пристосуванства,умінню сказати своє слово так, що воно змушує мовчати тих, хто звик вирішувати долі людей,повірив у власну неперевершеність . Кажуть, що жіноча поезія відрізняється від чоловічої. Поезія Ліни Костенко « жіноча» в зображенні почуттів, краси природи й «чоловіча» у філософській наповненості.

В літературі так багато сказано про кохання,і водночас нічого,бо, коли людина закохується,їй не вистачає не тільки вже сказаних слів, але і взагалі слів у мові,щоб висловити це незбагненне для розуму,глибоке і чарівне почуття, яке рано чи пізно приходить у життя людини, сповнюючи її душу світлом і змінюючи життя назавжди. За багато віків про кохання написано стільки, що. здається, нічого нового вже й не скажеш. Та Ліна Костенко знаходить щоразу нові і нові слова, нові відтінки,щоб повніше передати незбагненне почуття, яке з усього живого може відчути тільки людина.

Поезії Ліни Костенко про любов коштовні, і як художньо завершене чудо словесного мистецтва,і як добутку, наділені здатністю відроджувати людські почуття. Той, хто один раз потрапив до безмежного чудового миру лірики поетеси, приречений щораз чи то поринати в бурхливе море страсті,чи то радуватися розважливим плином вічної ріки любові. І вже ніколи не стихне пісня любові для тих, у чиїй душі  проросли рядки: « Я дуже важко вами отболела», « Я думаю про тебе увесь мій час, але про це не треба говорити», «Моя любове! Я перед тобою», « Моєму серцю снишся ти , як морю сняться урагани», « Я заради цього готова жити. Всі інші нехай проходять мимо, аби тільки в повторах не втратить одне, своє, неповторне». Тексти лірики Ліни Костенко оповиті вуаллю таємничості, недомовленості, магії й загадковості. Ліричній героїні дано глибоко почувати й точно все розуміти, вона істинно знає,що таке любов, і не терпить приниження цього почуття.

В. Панченко зазначає: « Кохання в ліриці Ліни Костенко – це симфонія почуття. Світло. Полон. Шаленство. Наслання. Хвороба. Сон. Чаклунство… Це самозреченість і відчай, втіха і сила, це поразка і безмежжя ніжності, викликаної співзвучністю двох душ, які озиваються назустріч одна одній» (8,с.27)

Дуже часто в поезії Л.Костенко розгортається широкий емоційний спектр любові  - від найвищої піднесеності до спокійніших, навіть пригасаючих станів:

Я дуже часто Вами відболіла.

  Це все було як марення, як сон.

      Любов підкралась тихо, як Даліла,

                      А розум спав, довірливий Самсон…(4.с. 278)

Не кожній людині  Бог дає особливий талант – кохати. І кожен, хто переживає стан закоханості, знає, що кохання і смуток ходять поруч.

У вірші « Світлий сонет» поетеса глибоко, по-материнськи відчула горе люблячої душі від того, що її почуття залишається нерозділеним, і щастя від того, що кохання зробило сімнадцятирічну юнку щасливою, духовно багатшою,навчило дарувати своє тепло іншим.

Лірична героїня Ліни Костенко шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає і розуміє це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприйнятті світу. «Світлий сонет». Світло – це ранок життя, юність, це пробудження першого кохання. Про те для молодої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності.

Нероздільне кохання супроводжується щастя і печаль водночас. Лірична ж героїня  по - іншому, з висоти  життєвого досвіду оцінює нероздільне кохання – вона певна, що душа дівчини стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це не відомо юнці, яка переживає першу в житті поразку.

У любовних поезіях поетеси часто радість і смуток поєднуються: « Я прокидаюсь. І твоє імۥя наповнить душу сонцем і печаллю» (4.с.291). Навіть голос коханого поетеса наділяє « радістю і сумом», а в його очах, « настояних на сонці і журбі» відбиваються « серця… печаль полинова» і « синя птиця»… Метерлінка» (5с. 121)

Спогадами про минуле кохання пройнята поезія « Розкажу тобі думку таємну». Ліна Костенко говорить про незбагненну таїну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями.

Вірш побудований у формі щирого монологу – одкровення ліричної героїні. Вона ніби перегортає ще одну сторінку життя і бачить , що її душа зберігає серед буденності найвищі  почуття.

В глибо інтимній поезії « Моя любове! Я перед тобою» авторка звертається до найніжнішого  свого почуття, але одночасно виголошує грізну пересторогу:

Бери мене в свої блаженні сни.

  Лиш не зроби слухняною рабою

                                           Не ошукай і крил не обітни.

Мені дуже імпонує ставлення Ліни Костенко до цього одвічного святого почуття: вона звертається до коханого на Ви,її любов сповнена шляхетності, почуття власної гідності.

Як мені здається,одна з головних рис ліричної героїні Ліни Костенко – почуття власної свободи,незалежності та неповторності особистості.

Навіть  у коханні героїня намагається попри все зберегти своє власне «Я». але це не заважає духовному єднанню з коханою людиною.

Для ліричної героїні  немає нічого страшнішого, як утрапити ще й у рабство почуттів. Підсвідомо героїня відчуває, що це стане духовною поразкою  усіх тих,хто жив до неї і плекав надії на цій землі:

          Не дай мені заплутатись  в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг,

      Бо кості перевернуться в гробницях

                                         Гірких і гордих прадідів моїх.

Любов не повинна розмінюватись на дрібниці. Лірична героїня звертає  свій погляд у минуле. Любов – велике почуття, але тільки на почутті світ не повинен сходитися клином. Треба  цінувати те, що людину оточує,кому  вона присвятила своє життя. Людська душа має право на свої таємниці. Найчистіші, найніжніші почуття не терплять не тільки чужої цікавості, а й навіть зайвого слова:

  Я вас люблю, о як я вас люблю!

Але про це не треба говорити.

Важко нести тягар нероздільного кохання чи вчасно відступитися, відійти чи  навіть утекти  від почуття, яке може принести тільки страждання конаючій душі  може розбите серце.

В поезії « Ти дивишся. А я вже – як на  трапі» Ліна Костенко пише:

               Прощай, прощай, чужа мені,людино!

Ще не було ріднішого,як ти.

Оце і є той випадок єдиний.

             Коли найбільша мужність – утекти.

Справжня ознака кохання – відчувати  тепло,яке зігріває душу, радість від того, що десь далеко чи поруч живе людина, яку ти любиш, і нічого не вимагати від свого почуття: « А головне, що десь вдалечині є хтось такий, як неповторна спрага».

Часто в інтимній ліриці Ліни Костенко звучать тривожні питання , народжені болючими сумнівами. Як правило, ці питання звернені до навколишнього світу та сили природи:

Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання.

Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік –

Ця тривога, ця ніжність,

Незатьмарений рай без вигнання,

Заворожене щастя,- чи буває таке навік?(  4.с.316)

Лірична героїня Ліни Костенко вміє берегти своє світле почуття від нескромного погляду, зайвого слова, але її «я» не розчиняється у цьому почутті:

                        Ти Вельзевул. По душу теж приходив

А я не віддала її - жива.

                 Я не люблю нещасних. Я щаслива

           Моя свобода завжди при мені.

Непоступливість ліричної героїні  своїм « я» не виключає турботи  про духовний комфорт коханого, бажання захистити . Вона відверто і правдиво попереджає, що кохання до неї може бути небезпечним:

                                                Не жалкуй за мною. Я мічена.

 Мене кожне лихо згребе.

Вона завжди готова до боротьби, а любов може розслабити її, і вона почуває себе невпевнено:

Я в любові – як в еміграції.

    Відпусти мене в рідний край.

Усю свою пристрасть лірична героїня готова дарувати  тому, до кого найчастіше звертається на « Ви». Її душа спочиває від круговерті днів, розчиняється у красі почуттів:

Краса – і тільки, трішечки краси,

                                        Душі нічого більше не потрібно.

Вірші Ліни  Костенко про любов – за ними стоїть батько Оксани Пахльовської.

       Ти памۥятаєш , ти прийшов із  пристані.

Такі сади були тоді розхристані…

Вона ( Оксана)пише, що бачить ,як мама йде їй назустріч під руку з татом – магнетична і загадкова,в чорному костюмі, прошитому блискучою темно – синьою ниткою. І світиться  до мене блакитним сяйвом між вечорових верб над річкою Леглич.. А «той силует у вікні золотому»: все життя бачитиму татовий силует – він завжди зустрічав – назавжди зустрічає – нас із мамою з усіх наших близьких і далеких доріг.

Глибоко інтимні почуття відтворюються  в поезії « Епілог». Любовний мотив тут сполучається з проблемою свободи та збереження людської само ідентичності. Лірична героїня покидає коханого, щоб повернути себе колишню, безповоротно втрачену. Вона « сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу № (4,с.293)

Емоційним багатством відзначається інтимна лірика  поетеси,вона пронизана мотивом любові як прекрасної стихїї  ніжності й осяння душі.  У книзі  «Вибраного» вона складає розділ « Безсмертним рухом скрипаля»

Люблю до оніміння,

  До стогону, до сліз…

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша  «Недумано , негадано». Ще  й тим характерні, що в них – бунт проти  ерзац почуттів, напівлюбові, лукавства й розрахунку.

            Ти памۥятаєш , ти прийшов із пристані.

 Такі сади були тоді розхристані

          І вся в гірляндах, як індійська жриця,

                                          Весна ряхтіла в іскорках роси.

      Плакучі верби не могли журиться,

                                          Такі були у іволг голоси.

На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу – розхристані, немов спۥянілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями,бентежно – радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. « Настрій» природи  абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні.

Але, як це завжди буває  у Л Костенко, найбільш вражаючі рядки – у фіналі твору. Саме вони надають довершеності:

      А під вікном цвіли у нас троянди,

Не  вистачало трішечки  доби

                                           А дошку прозорої веранди

                                           Ходили то дощі, то голуби…

Це дає нам відчуття і бачення середовища,у якому перебували двоє, спۥянілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набутися один одним – « не вистачало трішечки доби». При всій зовнішній простоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.

Любов,як вважає В.Соловйов,  є оправданням і спасінням  індивідуальності через жертву егоїзму. Егоїзм  - самозаперечення й загибель індивідуальності (19,с18). Однак надмірна самопожертва призводить до краху, тому любові належить функція егоїзму й жертовності. Звідси й виникає внутрішня боротьба: постійні втечі від кохання і повернення назад, бо ж утекти від любові не так просто. З цієї безвиході  душа часто рятується самоіронією:

Мій оборонець – спокій мій фіктивний.

                                       Я зустрічей з тобою уникаю.

      Цей простий спосіб – вельми ефективний,

            Хоч він, здається, трохи унікальний.(5,с.116)

Якщо все ж таки спробувати охарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття – від його найвищої піднесеності, своєрідного « піку» почуттєвого підйому, коли любов, здається, набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів.

Спини мене, отямся і отям

        Така любов буває раз в ніколи.

                       Вона ж промчить над зламаним життям,

        За нею будуть бігти видноколи.

               Вона ж порве нам спокій до струни,

         Вона ж слова розпалює вустами.

       Спини ж мене, спини і скамени,

        Ще поки можу думати востаннє,

         Ще поки можу, але вже не можу.

« Відсутність серця – то  найбільша цнота», - пише поетеса. Піддатися почуттям – емоціям – втратити раціональність мислення, перетворитися на обۥєкт любові. Однак виникає парадокс6 втеча не звільняє від пут любові. а навпаки –завдає ще більших душевних страждань.

Любов, вічний звۥязок між закоханими, набирає у поезіях поетеси високого втілення, саме завдяки їй відбувається  перехід із реального світу в ірреальний.                        

Список використаних джерел:

1. І Барабаш С.Г. Творчість Ліни Костенко в ідейно – художньому контексті літературної доби. Львів,2004.- 382с.

2.Брюховецький В.С. Ліна Костенко. Київ. Дніпро.1990.

3. Костенко Л.В. Немає еталонних ідеалів. Молодь України.1984.

4.Костенко Ліна. Вибране. К.Дніпро,1989.-559с.

5.Костенкео Л. Над берегами вічної ріки: Поезії.Л.Костенко. К.: Рад.письменник,1977.-163с.

 6Панченко В. Поезія Ліни Костенко. Кіровоград:Б,В.1997,-47.

7.Соловйов В. Смисл любви. К.- АСКИ,1991.- 64

8.Хамітов Н.В., Гармаш Л.Н.,Крилова С.А. Історія філософії. К.: Наукова думка,2000-272с.

 

 

 

 

 

 

 

 

Категорія: Вчитель української мови Кучерява В.В. | Додав: олена2012
Переглядів: 2066 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук