Моя багатонаціональна сім'я

   Україна – це дружня родина, в якій проживають представники різних народів. А ще в Україні  є сім'ї, які складаються з декількох національностей, як наша. І ось я вирішив  поспілкуватися із своєю бабусею, Зоєю Михайлівною Хоменчук, дізнатися більше про нашу сім'ю. А, щоб було більш цікаво – взяв у неї інтерв’ю, як справжній журналіст.

  - Зоє Михайлівно, Ви вже доволі довго живете на Україні. Як так сталося, що Ви корінна мордовка, стали істиною Українкою?

- Історія нашої сім'ї почалася в далекому місті Саранську – столиці Мордовії, у 1974 році. Я, тоді молода і спритна, познайомилася сором’язливим хлопцем Хоменчуком Юрієм, а згодом виявилися, що він сам родом з України. Це була, мабуть, моя доля.

  - Як сталося, що ви вирішили поїхати на Україну?

  - Юрій любив свій рідний край і з таким захватом розповідав мені про красу його рідної землі, про безкрайні степи, ліси з грибами і ягодами, але найбільше мене вразила розповідь про море. Хто ж не мріє про Чорне море. Я про нього знала тільки з географії. А відпочивати не відпочивала, бо потрібно було купувати путівки, а вони були для нас за дорого. І ось вирішено: жити ми будемо на Україні.

- Як ви звикали до традицій України та її мови?

- Мене вразило звучання мови, вона наче пісня, але й досі я не навчилася розмовляти чистою українською мовою. Та й потреби не було: я всіх розуміла і мене всі розуміли. А звичаї і традиції  України схожі до російських, які я з дитинства знала. Тому труднощів у мене не виникло. До того ж за життя я добре ознайомилася з традиціями і звичаями різних національностей, які проживають у нашому селі. Моїми друзями і порадниками стали і молдовани, і гагаузи, і білоруси. Весело проводили з ними і всі свята, а особливо – Різдво Христове, Великдень, Трійцю, Івана Купала, Зажинки.  Ми ж всі працювали, жили як одна сім'я.

- А чи до вподоби Вам українські страви?

- Ці страви я навчилася готувати так, що вони у мене виходять краще ніж мої рідні пельмені. До речі, я маю зятя – італійця. Так він уплітає наші вареники за обидві щоки і не нахвалиться ними.

- Коли мова зайшла про зятя, розкажіть про своїх дітей.

- Ми з Юрієм маємо двоє  прекрасних діток – дочок: Наталку і Тетянку. Наталка вийшла заміж за українця, але живуть і працюють вони в Росії.

Світлана вийшла заміж за італійця. Живуть і працюють вони в Італії.

-А чи часто ви збираєтесь  сім'єю?

- Ні! Кожен має свою роботу і їм ніколи, але онука з Італії приїздить часто і Наталка з зятем не забувають маму. Вони досить часто приїжджають провідати батьків. Діти з Італії приїздять рідше. Але коли ми всі збираємось, тоді здається, що весь Світ у нашій оселі. Ми хоч і розмовляємо на різних мовах, але в родині ці мови звучать в унісон.

- Що Ви побажаєте нашим читачам?

- Хочу побажати миру на нашій землі і міцних сімей. Коли буде мир на Україні, тоді будуть всі  народи щасливі, а також мої діти й онуки. Бо вони наше майбутнє.

Інтерв'ю взяв і записав онук подружжя

                                Хоменчуків – Слесаренко Артем,

             учень 4 класу Дмитрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.