Рухлива гра як засіб і метод фізичного виховання
Рухливі ігри в поєднанні з фізичними вправами, спортом і туризмом є засобом фізичного виховання.
Основний напрямок, підбір і методика проведення рухливих ігор залежить від завдань фізичного виховання в конкретному колективі.
У середній загальноосвітній школі рухливі ігри використовуються як засіб вирішення навчально-виховних та оздоровчих завдань. Ігри проводяться в рамках занять за основними видами: гімнастики, легкої атлетики, лижної підготовки, спортивних ігор, плавання і туризму. Ігри, вказані в програмі з фізичної культури для I-IV, V – VIII класів, включаються в уроки фізичної культури. Різноманітні рухливі ігри використовуються також у позакласній роботі (на прогулянці, на святі, на перерві).
За рухливими іграми проводяться змагання. У спортивно-оздоровчих таборах практикуються ігри, що мають допоміжне значення в заняттях спортом, використовуються ігри – атракціони, організовуються змагання з рухливим іграм. Також проводяться ігри на місцевості, ігри на воді.
У колективах фізичної культури і спорту (спортивних клубах, дитячо-юнацьких спортивних школах, у спортивних секціях) рухливі ігри використовуються як засіб вдосконалення техніка-тактичних умінь і навичок, всебічного фізичного розвитку юних спортсменів, активного відпочинку, а також в якості ігрового методу у виконанні спеціальних вправ.
У санаторіях і на заняттях у спеціальних медичних групах рухливі ігри, використовуються як засіб лікувально-профілактичної роботи, а також служать задачам цікавого і здорового відпочинку.
Широке поширення рухливих ігор у системі загальної середньої освіти та позашкільного виховання повинно спиратися на хорошу матеріальну базу (приміщення, майданчики, інвентар), систематичний лікарська-педагогічний контроль і дотримання гігієнічних норм і техніки безпеки.
Правильне поєднання ігор з іншими засобами фізичного виховання сприяє всебічному фізичному вихованню підростаючого покоління.
Угрупування (найпростіша класифікація) рухливих ігор
- За ступенем складності їх змісту: від простих до складних (напівспортивних).
2. За віком грають з урахуванням вікових особливостей (ігри для дітей 7 – 9, 10 – 12, 13 – 15 років). У шкільній програмі – ігри для дітей 1 – 4, 5 – 8 класів.
3. За видами рухів, переважно вхідним в гру (з елементами ОРУ, з бігом, зі стрибками, з метаннями і т.д.).
4. За фізичним якостям, переважно проявляються в грі (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість). Найчастіше ці якості проявляються в поєднанні. Розподіл ігор за видами рухів і по фізичним якостям використовуються головним чином у всіх формах занять з фізичного виховання.
5. Ігри, підготовчі до окремих видів спорту. Використовуються з метою закріплення і вдосконалення окремих елементів техніки і тактики, виховання фізичних якостей, необхідних для того чи іншого виду спорту.
6. Залежно від взаємин грають: контактні, з обмеженим контактом і неконтактні гри.
7. За формою організації занять (на уроці, на перерві, на святі і ін)
8. За характером моторної щільності (ігри великої, середньої та малої рухливості).
9. По сезону і місця проведення (літні, зимові, в приміщенні, на відкритому повітрі, на льоду, на воді і т.д.).
Для більш детального відбору ігор, для вирішення поставлених педагогічних завдань в різних умовах враховується ряд ознак одночасно: вік і підготовленість дітей, види рухів, спрямованість на розвиток тих чи інших фізичних і морально-вольових якостей, принцип взаємовідносин граючих.
Професором В.Г. Яковлєвим була припущена педагогічна класифікація колективних рухливих ігор, заснована на принципі взаємовідносин учасників в грі. Дана класифікація направляє педагога виховання у дітей розуміння інтересів колективу, вміння спілкуватися і взаємодіяти з однолітками.
Такий розподіл ігрового матеріалу полегшує встановлення методичної наступності між окремими іграми, допомагає визначити ступінь складності гри за змістом і формою.
Гігієнічне та оздоровче значення рухливих ігор
Головним змістом рухливих ігор є різноманітні рухи і дії граючих. При правильному керівництві вони роблять благотворний вплив на серцево-судинну, м’язову, дихальну та інші системи організму.
Рухливі ігри підвищують функціональну діяльність, втягують у різноманітну динамічну роботу великі різні й дрібні м’язи тіла, збільшують рухливість в суглобах.
Особливо цінним в оздоровчому відношенні є проведення рухливих ігор на відкритому повітрі і взимку, і влітку, так як при русі на відкритому повітрі значно посилюється обмін речовин зі збільшенням припливу кисню, що благотворно відбивається на всьому організмі.
Під впливом фізичних вправ, застосовуваних у рухливих іграх, активізуються всі сторони обміну речовин (вуглеводний, білковий, жировий і мінеральний). М’язова робота стимулює функції залоз внутрішньої секреції.
Таке сприятливе гігієнічний та оздоровче значення можуть мати рухливі ігри тільки при правильній організації занять з урахуванням вікових особливостей та рівня фізичної підготовленості учнів.
Необхідно враховувати, що рухливі ігри обмежують можливість точного дозування навантаження, так як немає можливості заздалегідь передбачити дії кожного учасника. Тому необхідно стежити, щоб фізичні навантаження були оптимальними. При систематичних заняттях іграми можна застосовувати інтенсивні навантаження з тим, щоб організм дітей поступово до них пристосовувався.
Ігри повинні робити благотворний вплив на нервову систему займаючихся. Це досягається шляхом оптимальних навантажень, а також такою організацією гри, яка викликала б в учнів позитивні емоції.
Сутність та основні поняття гри, як методу навчання
Гра – історично сформоване суспільне явище, самостійний вид діяльності, властивий людині.
Ігрова діяльність дуже різноманітна: дитячі ігри з іграшками, настільні ігри, хороводні ігри, інтелектуальні ігри, ігри рухливі, ігри спортивні. Серед великої різноманітності ігор широко поширені у дітей та підлітків рухливі ігри.
Основою змісту рухливих ігор є різноманітні рухи (біг, стрибки, метання, кидки і ловля м’яча, лазіння, перелазаніе та ін.). Відмінною рисою від фізичних вправ є наявність в рухливих іграх сюжету (теми, мети), який спрямовує дію грають на подолання різних труднощів, перешкод на шляху досягнення мети гри.
Рухливі ігри поділяються на власне рухливі ігри (елементарні) і більш складні спортивні ігри.
Власне (елементарні) рухливі ігри являють собою свідому ініціативну діяльність, спрямовану на досягнення поставленої мети, добровільно встановленої самими граючими. Досягнення мети вимагає від граючих активних рухових дій, виконання яких залежить від творчості та ініціативи самих граючих (швидко добігти до мети, швидше кинути в ціль, швидко і вправно наздогнати «супротивника» або втекти від нього і т.п.).
Рухові дії встановлюються правилами гри, виконання яких вимагає від граючих відповідної ініціативної поведінки в межах встановлених правил. Правила визначають характер перешкод і труднощів у грі на шляху досягнення мети. Від складності та кількості правил залежить і сама складність гри.
Власне рухливі ігри не вимагають від учасників спеціальної підготовленості. Правила в них варіюються самими учасниками і керівниками в залежності від умов, в яких гри проводиться.
Спортивні ігри – це найвищий ступінь рухливих ігор. Вони вимагають спеціальних майданчиків і устаткування, а правила в них суворо регламентовані. Особливістю спортивних ігор є складна техніка рухів і певна тактика гри, що вимагає від учасників спеціальної підготовки. Спортивні ігри є видом спорту, тому вимагають спеціального суддівства. За ним проводяться змагання різного рангу за результатами, яких спортсменам присуджуються спортивні розряди і звання.
Кожна спортивна гра має свій зміст, форму (побудова) і методичні особливості.
Зміст рухової гри складають: сюжет (образний план гри), правила і рухові дії, що входять в гру.
Форма гри – організація дій учасників, що представляє можливість широкого вибору способів досягнення поставленої мети. Це можуть бути індивідуальні або групові дії, або дії колективні. Сюди ж відносяться різні побудови гри (В коло, в шеренгу, в розсипну і т.д.).
Форма гри обумовлюється змістом. Методичні особливості гри залежать від її змісту і форми. Методичним особливостям рухливих ігор властиві:
- Образність;
- Самостійність дій в цілях досягнення мети, обмежена правилами;
- Творча ініціативність в діях в рамках правил;
- Сюжетно-рольової характер гри, який зумовлює певні взаємовідносини граючих;
- Швидка зміна ігрових ситуацій;
- Змагальний характер гри;
- Високий емоційний фон.
Рухливі ігри можуть бути використані, по-перше, в якості засобу фізичного виховання дітей, а також служать засобом підготовки до спортивних ігор та інших видів спорту. По-друге, рухливі ігри є методом фізичного виховання. Поняття «ігровий метод» передбачає не тільки конкретні рухливі ігри, але й застосування методичних особливостей гри в будь-яких фізичних вправах. Ігровий метод використовують головним чином для комплексного вдосконалення техніки рухів, виховання фізичних якостей, позитивних моральних і вольових якостей.
Використання ігрового методу може бути ефективним тільки при наявності врахування конкретних умов, в яких проводяться рухливі ігри та фізичні вправи з включенням ігрових елементів. Було б помилково допускати в педагогічній практиці шаблонні повторення ігор, механічне перенесення моделей ігор з навчальних посібників, без належного урахування завдань, умов і контингенту, що займаються.
Історія виникнення і еволюція гри
Гра – соціальне явище в історії суспільства і життя людини. У грі багато спільного з працею: застосування цілеспрямованого вольового робочого зусилля для досягнення поставленої мети, прояв почуття, радості від перемоги, вдало виконаної дії, відображення в грі взаємин у колективі та ін. У первісному вигляді ігри були частиною мистецтва первісного суспільства, яке відображало трудові і побутові дії людини. Вони були нероздільні зі співами, танцями, музикою.
У міру вдосконалення знарядь виробництва, з розвитком мови, мислення ігри виділяються в самостійний вид діяльності, стають багатше за своїм змістом, в них з’являються абстрактні форми рухів, виникають нові, складніші дії.
Вивільнившись у відносно самостійний вид діяльності, ігри завжди визначалися укладом життя суспільства, що відбивалося не тільки на їх змісті, а й на завданнях їх використання в цілях виховання дітей відповідно до законів даного суспільства. Таким чином, джерелом змісту ігрової діяльності дитини є навколишні його умови життя. Цим і пояснюється мінливий характер дитячих ігор.
В історії суспільства гра людини стала наслідком трудової діяльності. Але в житті людини гра передує його майбутньої трудової діяльності.
Граючи, дитина розвивається, у нього формуються умовні рефлекси в тісному взаємозв’язку першого і другої сигнальної систем, при постійній взаємодії організму з навколишнім середовищем і при вирішальному впливі виховання, як організованого педагогічного процесу.
Основним змістом ігор в дитячому віці (перед дошкільного і дошкільного) є життя близької дитині людини з його діяльністю і ставленням до інших. Це так звані рольові, творчі ігри з уявною ситуацією, які в подальшому перетворюються в ігри з правилами, що містять уявну ситуацію і ігрову роль в прихованій формі. Через гру дитина проникає в сферу соціальних взаємин і моделює їх у своїй ігровій діяльності.
Процес становлення та розвитку особистості є процес засвоєння людиною соціального досвіду. Виховання, що носить навмисний і цілеспрямований характер, набуває найважливіше значення в процесі розвитку дітей. Вирішальна роль в освоєнні суспільного досвіду належить самій дитині, його активності, характеру взаємин із зовнішнім середовищем. За цим гра – це вільний прояв творчої активності імпровізаційного характеру.
Правильне розуміння теорії походження гри та її розвитку сприяє правильній організації педагогічного процесу. Теорія озброює педагога розумінням того, що гра має в своїй основі відображення реального світу, віддзеркалення вражень, одержуваних дітьми з навколишнього їх життя. Це розуміння дає можливість педагогу підняти гру на висоту, яка дозволила б виховувати повноцінних, всебічно розвинених членів суспільства.
|