Українська історія   в поезії Тараса Шевченка

Мета: простежити, як зображена історія України у творах Т. Г. Шевченка; довести, що поета дійсно хвилювала доля його рідної батьківщини, що її історію він бачить не тільки крізь призму поетичного уявлення (Шевченко є історіософом, його цікавить філософія історії справжньої, а не вигаданої); виховувати в учнів патріотичні почуття, усвідомлення своєї національної гідності, прагнення відроджувати занедбані джерела історії та культури.

Обладнання: Виставка книг; портрети українських гетьманів; ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка; хрестоматія «Історія України».

Тип уроку: бінарний урок — літературно-історичне дослідження.

ХІД УРОКУ

Вступне слово вчителя літератури.

Так, ми справді маємо великого поета, і сьогодні його знають у кожному домі, але кожен із нас ще і ще буде відкривати для себе Великого Кобзаря, не раз буде перечитувати його твори, перш ніж зрозуміє, що всі ми дійсно є, як казав Шевченко, нащадками «славних прадідів великих».

Аветіх Ісаакян казав: «Не можна уявити Т. Шевченка без України і не можна пізнати Україну без Т. Шевченка. Тому сьогодні проведемо надзвичайний урок, який розширить ваші знання як з історії України, так і з української літератури. Спробуємо з'ясувати, як бачив Т. Шевченко історію неньки-України, як відобразив її у своїх творах. У нас є група дослідників, які працювали над низкою питань. Тому запросимо їх зайняти свої місця і розпочнемо урок.

III.      Історіософські погляди Кобзаря

Учитель історії. Спробуймо докладно розібрати бачення Т. Шевченком української історії — це важливо з огляду на те, що в науковому світі творилися й творяться всілякі спекуляції, зокрема й твердження, що історичне бачення Т. Шевченка містичне, тобто цілком фантазоване, за словами Г. Грабовича. При цьому не можна не відзначити, що поетичне уявлення минулого, звичайно ж, різниться від наукового, бо спирається часто не на документи чи історичне джерело, а на гру уяви, поєднану з ерудиційною базою. Заслухаймо дослідження щодо художньої літератури у контексті історії.

Учень. Художня література служить одним з важливих джерел ознайомлення людей з історичним минулим. Виступаючи багатим історичним джерелом, художня література містить цінний матеріал для утвердження у свідомості читачів ідей патріотизму. Твори художньої літератури можуть бути поділені на дві групи: 1) літературні пам'ятки епохи, яка досліджується; 2) історична белетристика.

Літературні пам'ятки епохи зображують життя крізь призму поглядів автора як представника певного часу. Інша справа — твори історичної белетристики (історичний роман, повість, поема і т. ін.), тобто художні твори про ту чи іншу епоху. Такі твори не є літературними пам'ятками епохи і тому не можуть служити істо­ричним джерелом.

Учитель. Але коли ми говоримо про Т. Г. Шевченка, то він стоїть ніби посередині між літературою та історією, бо, з одного боку, поет бачить минуле України крізь призму поетичного уявлення, але не задля самої гри фантазії чи творення міфу, а для утвердження певної позиції, з другого ж боку — він чинить як історик, а точніше історіософ, бо його цікавить передусім філософія історії, причому справжньої, а не вигаданої. І тут чи не найбільше Т. Шевченка цікавить історія козацтва.

1-й учень. Козаки з'являються вже в перших творах «Кобзаря», в «Причинні» та у вірші «Тече вода в синє море», але втілюють у собі переважно загальні риси цієї сили. Козацтво в часи Шевченка було вже минувшиною, про що поет не раз пише з сумом та болем: «Козачество гине — гине слава, батьківщини!»

2-й учень. Запорозьким козацтвом мала б пишатися не тільки Україна, а й уся Європа, бо саме ця козаки захистили її від турецької експансії, а демократичний устрій Козацької Республіки став праобразом республіканського ладу. Т. Шевченко, до речі, сам з козацького роду Грушівських, це добре знав і як справжній патріот свого народу вельми пишався приналежністю до «країни козаків». Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство:

Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували; добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі,

 Слава героїзму його учасників та їхньої безмежної відданості ідеям, за які вони свої голови клали. В українській народній традиції немає й тіні сумнівів у правоті й чистоті ідей коліївського повстання: ідеї національної волі й соціальної справедливості».

Учитель історії. Зверніть увагу на ці дати, про що вони говорять?

На дошці дати:

1734—1735 (повстання під проводом Верлана) 1750 (Гайдамацьке повстання) 1768 (Коліївщина)

З'ясування терміну: Гайдамаччина — від гайдамака — гайда (з турецької — гнати, переслідувати), вперше зустрічається у документах 1717 р. (Учениця показує на карті території, захоплені повстанцями.)

Учитель. Якими ж були причини повстання 1768 року?

Учень. Однією з причин повстання було те, що 1768 року комісія польського Сейму уклала трактат з Росією, за яким преславна шляхта прирівнювалася у правах з католиками. Проти цього трактату виступила фанатично налаштована шляхта на чолі з Пулавським і Красинським, яка створила на Україні Барську конфедерацію (Бар — місто на Вінниччині). Вона діяла з 1768 по 1772 роки та спиралася на підтримку Франції, Туреччини, Австрії. Конфедерати розпочали жорстоку розправу над українським населенням: грабували людей, руйнували православні церкви, переслідува­ли українську культуру, окатоличували, ополячували. Гайдамаччина була відповіддю українського народу на нелюдські звірства конфедератів.

Розбрелись конфедерати По Польщі, Волині, По Литві, по молдованах і по Україні. Розбрелися та й забули Волю ратувати... Руйнували, мордували, Церквами топили... А тим часом гайдамаки Ножі освятили.

(«Гайдамаки», розділ «Інтродукція»)

Учень. Повстання розпочалося в районі Мотронинського монастиря (біля Черкас) у травні. Загони Заліз­няка вирушили на Умань, охопили Київщину, Поділля, Волинь, Галичину, Прикарпаття:

Задзвонили в усі дзвони По всій Україні; Закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине! Гине шляхта! Погуляєм Та хмару нагрієм!» Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває.

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало,

і кров полилася

Аж у Волинь. По Поліссі

Гонта бенкетує,

А Залізняк в Смілянщині Домаху гартує...

Учитель. Чим закінчилося повстання?

Учень. Панівні кола Польщі, які не могли самі дати раду повстанцям, звернулися до Росії з проханням до­помогти. Царський уряд, боячись поширення боротьби українського народу на Лівобережну Україну, послав війська, які жорстоко розправилися з повсталими. (За­читати цитату із хрестоматії, с. 103-104).

Учитель. Хто очолював повстання?

Учень. На чолі повсталих загонів стає Максим Заліз­няк, який походив із села Медведівки, був на Запоріжжі, наймитував. Другий керівник повстання — Іван Гонта, родом із села Розсішок, був надвірним козаком. Під час зустрічі з командуванням царських військ Залізняк і Гонта були по-зрадницьки схоплені, а їхні загони роззброєні.

Учень. Історичне бачення Шевченка у поемі «Гайда­маки» об'єктивне, але твориться з українських пози­цій; історичні помилки у нього трапляються, але вжиті через поетичні вимоги чи побудовані на незнанні. Хоча сам він писав: «Розказую так, як од старих людей чув, надрукованого й критикованого нічого не читав». Т. Шевченко прагне на переосмислити українську історію без обілювання її, в основу його історичних творів покладена історична правда, хоч і нерідко дуже жорстока та болісна: «Я ридаю, як згадаю діла незабутні дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути...»

Учень. Шевченко починає цікавитися історією з дру­гої половини XVI століття, тобто з того часу, коли українськими мислителями було визнано український народ як самодостатню націю. Він стає послідовником ідеї природного права кожного народу жити самостій­ним життям. Ця ідея вольності досить давня, вона бере свій початок з «Історії Русів», звідки, напевне, її запо­зичив Шевченко.

Учитель. «Наше знайомство з поетом щойно поча­лося»,— писав Маланюк декілька десятиліть тому. Ці слова можемо сміливо повторити і сьогодні. Ми вчи­мося сприймати Шевченка завжди, бо він, як геній, є невичерпний. Шевченко виховуватиме в нас держав­не мислення, правдивий погляд на українську історію, наснажуватиме нас вірою у краще майбутнє нашого народу. Це справжнє щастя для нашої нації мати такого поета, як Тарас Григорович Шевченко.

і я живу, і надо мною З своєю божою красою Гориш ти, зоренько моя, Моя порадонько свята! Моя ти доле молодая! Не покидай мене вночі, і вдень, і ввечері, і рано Витай зо мною і учи, Учи неложними устами Сказати правду. Поможи Молитву діяти до краю.

(Т. Шевченко «Муза», 1858р.)

IV. Домашнє завдання

Написати твір «Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України».